Свято з сумом у душі та сльозами на очах

Захопившись святковою метушнею, так і хочеться поринути в світ казки, коляди, вертепів… Радість, відчуття родинного кола огортають любов’ю та теплом спілкування… Діти тішаться подарункам, дорослі - можливості побути разом і щирим розмовам.

Попри це, сьогодні чимало родин радіють і сумують водночас. Деяким випало горювання на період таких веселих празників всіх християн.

Родини, чиї сини, батьки, чоловіки, брати воюють на сході України, родини загиблих Героїв потребують відчуття нашої уваги і підтримки, а також розуміння важкої реальності чекання можливої втрати чи переживання вже реальної смерті чоловіка, батька, сина, брата…

Дехто з нас задається питанням, а чи взагалі припустимо радіти і веселитись, коли в країні війна? А як бути, коли в сусідів чи родичів є воїни або загиблі на війні?

Відповідь пошукаємо в українській традиційності… В часи наших пра-пра бабусь під час трьохденного обряду поховання, знаходилося й місце для розваг для молоді та дітей. В одній кімнаті молилися на тілом померлого, в іншій – грали в ігри й веселились… Вважалося, якщо цього не робили, то не шанували покійного.

Для живих родичів така поведінка громади давала відчуття норми – життя триває, світ на місці, життя триває…

Сьогодні ми можемо сміло скористатися таким підходом до життя і смерті. Для родин загиблих важливо бачити й приклад того, куди емоційно слід повернутися після горювання. Для дітей в таких сім’ях дуже добре вдатися до бешкетування і веселощів – потрапити  в таке середовище, по можливості долучитися до розваг, щоб психіка переключилася. Це важко зробити, бо здається, як вони можуть веселитися, коли в країні «таке» робиться… Звісно, слід відчувати власну потребу та можливості й не силувати себе сміятися, якщо насправді хочеться плакати. Та навряд чи загиблий на війні хотів би, щоб його родина не усміхалась на Різдво, не раділа вертепу, коляді, не робила одне одному подарунків… Поміркуйте про це.

Ми з вами маємо з повагою поставитись до переживань наших рідних, сусідів, знайомих та колег, які переживають втрату або можливу втрату… Спробуйте утриматись від надто гучних гулянь. Навідайте з гарними подарунками до тих, хто залишився горювати або чекає з війни. Побудьте з ними, проявіть свою людяність у здатності співпереживати. Виясніть потребу такої родини і спробуйте після святкувань чимось допомогти. Допомога – це не тільки те, що ви самі зробите, а й створення карти вирішення потреб. Наприклад, аби вирішити ось таке питання, вам слід піти туди, а тоді ось сюди, далі діяти так… В кризових, гострих ситуаціях люди губляться і не в змозі зорієнтуватися, що робити і як. Тому створення карти потреб конкретної родини допоможе сім’ї  воїна вирішити нагальні питання вчасно.

Спільна колядка об’єднує людей, вселяє надію, радість і відчуття Миру. Створити відчуття теплоти, потрібності й приналежності – означає дати надію, підтримку й віру в себе. Тож, попереду Старий Новий рік або св. Василя, Водохреща з відповідною традиційністю віри в життя.

Свято з сумом в душі та сльозами на очах – прояв людської сили і слабкості водночас. Важливо, аби було з ким розділити святкування, сльози і сум…

Запис на консультацію та онлайн-консультування: 066 412 63 19