Особливості життя сімї з дитиною-інвалідом

Суспільство не знає, як обійтися з дітьми, які мають фізичні вади розвитку. Їх уникають, ігнорують, називають «дітьми з особливими потребами»  і через це «вигнанцями», яким не місце серед фізично здорових однолітків.

От і маємо найпершу особливість життя дітей-інвалідів і їх сімей – ізоляцію від суспільства. Хоча такі діти і їх батьки найперше потребують саме спілкування з іншими людьми. Тож, якщо дорослі зберігають себе професійно, мають достатньо соціальних контактів, тоді вони можуть психологічно витримувати будь-який діагноз своєї дитини.

Часто дитина-інвалід стає сенсом життя матері, родини. Це ще одна особливість подібної сімейної системи. Батьки не усвідомлюють, що їх жертовність позбавляє дитину шансу навчитися бути в світі за межами родини, жити в тих обмеженнях, які є. Вчаться цьому, наслідуючи моделі поведінки батьків чи інших важливих для дитини дорослих.

Діти з особливими потребами психічно  такі ж, як і інші - без статусу інвалідності. Вони так само хочуть, щоб їх любили, приймали і сприймали такими, якими вони є. В цьому сенсі їх потреби не є унікальними.

Дітям-інвалідам важче даються якісь звичайні побутові справи: одягатись, митись, прибирати за собою… Їм потрібно трохи більше часу, щоб освоїти навички письма чи малювання, танцю чи рукоділля. Тому успіх приходить до наполегливих і працьовитих. Саме ці риси характеру мають формувати батьки у своїх «особливих» дітей.

Натомість, дорослі члени сім’ї часто потрапляють в пастку власного почуття провини, жаліють свою «не таку» дитину. Жалість, провина, сум викликають у дитини приступи істерики, злість. Батьківська жертовність, витіснена агресія (на себе, на Долю, на лікарів) позбавляє надії мати завтрашній день. З відчаю діти-інваліди перетворюються на домашніх тиранів. Маятник емоцій розхитується з великою амплітудою. Так добра, щира, лагідна дитина в одну мить може перетворитись на злу, істеричну істоту, яка нічого не бажає чути і розуміти. Істерика дитини легко викликає жалість і почуття вини у батьків, готовність черговий раз поступитися власними бажаннями і потребами. Коло замикається: є потреба відчувати себе «нормальною» дитиною, але при нападах істерики, неслухняності батьки поводяться, як з інвалідом.

Діти-інваліди потребують більше, ніж діти без вад розвитку, створення ситуації успіху, коли за найменше досягнення отримується визнання, заохочення оточуючих людей.

Оскільки фізичні вади розвитку не є автоматично вадами розвитку психіки, батьки мають справу з тими ж психологічними особливостями, які характерні для певного віку дитини.

«Всі діти народжуються вільними і гідними. А тоді ми починаємо їх виховувати» (Л.Дідковська). Виключення відсутні…

Запис на консультації: в робочі дні з 10.00 - 18.00 год. за номером на головній