Питання до психолога


Таня: Доброго дня Наталія! Мені 15 років. В мене сталась така ситуація, я планувала поступати після 9 класу до Польщі. Я і поступила тут але провчившись 1 місяці я повернуоася назад на Україну. Але після того як повернулсталя була рада тому що школу в Польщі мали закривати і навчання там не булоо дуже добре ( зовсім інакше як розказували). Ітому я повереулася на Укр пішла дальше в школу в якій навчаласт до 9 зараз вже 10. Алее мені дужее важко. Після того як я приїхала з Польщі все було ноомально потвм побувши тиждень тут я зірвалася і напевно 2 тиждні сиділа тільки і плака мені нічого не хотілось. Мама мене заспокоювала як могла ( але їй теж було тяжко дивиттсь на те як я плакала) ( і я рощумію що після 11 коасу в мене буде можливість знов піти до Польщі але всерівно я якось так за все перкживаю і хочу вже того чим пошвидше) я дужее шкодую що я звідтам повернулася я незнаю що мені робити зараз я стала зовсім не впевненою в собі всього боюся. Незнааю шо мені робити вже хочи чим поскорше звідси поїхати десь. В подружках я розчаруваласт мені це напевно саме обідніше тому що я зпвжди думала що в мене є друзі на яких я можу покластися а вийшло зовсім не так я приїхала з польщі і вони якось так холодно відреагували. Вроді і все нормально але коли тяжко навіть неиа кому вискащатись подружкам не до мене ( тільки мамі виказуюсь, хоча не дуже хочу тому що як починаю говорити з мамою починаю зпазу плакати і мама зразу починає винити себе що то через неї все сталося, що то через неї я так мучуся, меніі дужее не приємео це соухати Тому що знаю що мама хотіла як найкраще . але всерівно вискажусь хоть мамі мені легше стає) не знаю що мені робиьи тому що мені і встидно за те що я повернулася тому що всі йдуть задають багато питань дехто осуджує. Я стараюся на це не звертати уваги але ддеколи буває можу зірватисяя . деколи прходжу додому і просто починаю плакати. Просто так. Я заращ після Польщі загубилася в собі я незнаю як себе поводити не знаю шо зімною робить якось себе не комфортно почуваю мкні здається шо я якась необідніше. Як мала дитина. Завжди себе порівнюю з тим якою я була і щ тим чкою я стала і зараз я собі дуже не подобаюсь. завжди як перед тим як щось робити я собі думаю що пвсля цього будут погані наслідки. Що то що я зроблю ніхто не замітить. Що будуть осуджувати і мені відпадає бажання щось робити. Зараз взагалі якась така лінива стала мені взагалі нічого не хочеться. Те чим колись я займалась заращ мені взагалі не цікаве я незнаю що це таке. Зараз взагалі еічого робити нічим цікавитись і взагалі нічого робити не хочуу. До шкільного психолога я не піду тому що мені не удобно і встидно. Тай не хочу щоб шкільний психолог про це знав)) ( Вибачаюсь за помилки, просто, сиджу з телефону і неудобно писати)
Наталія: Таня, те, що сталося - це передчасне дорослішання. Є підлітки, які в 15 здатні поїхати в інше місто чи країну і жити самостійно. Але далеко не всі. Ви відчули себе так, бо ще зарано було покидати домівку. Ви малиуявлення, як це все буде, а отримали щось інше і розчарувались. Думаю, маму слід попросити, щоб відвела до сімейного лікаря або психотерапевта. Вам призначать ліки і Ви впораєтесь із депресією. А от після 11-го класу сміло відправляйтесь знов. Ви станете доросліша, вже знаєте, як там. Маєте знати, що не всі дорослі можуть прижитися на чужині. Те, що з Вами сталося не про те, що Ви якась нездала. Це про те, що сталось все трішки рано для Вас.