Питання до психолога

Таня: Доброго дня Наталія! Мені 15 років. В мене сталась така ситуація, я планувала поступати після 9 класу до Польщі. Я і поступила тут але провчившись 1 місяці я повернуоася назад на Україну. Але після того як повернулсталя була рада тому що школу в Польщі мали закривати і навчання там не булоо дуже добре ( зовсім інакше як розказували). Ітому я повереулася на Укр пішла дальше в школу в якій навчаласт до 9 зараз вже 10. Алее мені дужее важко. Після того як я приїхала з Польщі все було ноомально потвм побувши тиждень тут я зірвалася і напевно 2 тиждні сиділа тільки і плака мені нічого не хотілось. Мама мене заспокоювала як могла ( але їй теж було тяжко дивиттсь на те як я плакала) ( і я рощумію що після 11 коасу в мене буде можливість знов піти до Польщі але всерівно я якось так за все перкживаю і хочу вже того чим пошвидше) я дужее шкодую що я звідтам повернулася я незнаю що мені робити зараз я стала зовсім не впевненою в собі всього боюся. Незнааю шо мені робити вже хочи чим поскорше звідси поїхати десь. В подружках я розчаруваласт мені це напевно саме обідніше тому що я зпвжди думала що в мене є друзі на яких я можу покластися а вийшло зовсім не так я приїхала з польщі і вони якось так холодно відреагували. Вроді і все нормально але коли тяжко навіть неиа кому вискащатись подружкам не до мене ( тільки мамі виказуюсь, хоча не дуже хочу тому що як починаю говорити з мамою починаю зпазу плакати і мама зразу починає винити себе що то через неї все сталося, що то через неї я так мучуся, меніі дужее не приємео це соухати Тому що знаю що мама хотіла як найкраще . але всерівно вискажусь хоть мамі мені легше стає) не знаю що мені робиьи тому що мені і встидно за те що я повернулася тому що всі йдуть задають багато питань дехто осуджує. Я стараюся на це не звертати уваги але ддеколи буває можу зірватисяя . деколи прходжу додому і просто починаю плакати. Просто так. Я заращ після Польщі загубилася в собі я незнаю як себе поводити не знаю шо зімною робить якось себе не комфортно почуваю мкні здається шо я якась необідніше. Як мала дитина. Завжди себе порівнюю з тим якою я була і щ тим чкою я стала і зараз я собі дуже не подобаюсь. завжди як перед тим як щось робити я собі думаю що пвсля цього будут погані наслідки. Що то що я зроблю ніхто не замітить. Що будуть осуджувати і мені відпадає бажання щось робити. Зараз взагалі якась така лінива стала мені взагалі нічого не хочеться. Те чим колись я займалась заращ мені взагалі не цікаве я незнаю що це таке. Зараз взагалі еічого робити нічим цікавитись і взагалі нічого робити не хочуу. До шкільного психолога я не піду тому що мені не удобно і встидно. Тай не хочу щоб шкільний психолог про це знав)) ( Вибачаюсь за помилки, просто, сиджу з телефону і неудобно писати)

Наталія: Таня, те, що сталося - це передчасне дорослішання. Є підлітки, які в 15 здатні поїхати в інше місто чи країну і жити самостійно. Але далеко не всі. Ви відчули себе так, бо ще зарано було покидати домівку. Ви малиуявлення, як це все буде, а отримали щось інше і розчарувались. Думаю, маму слід попросити, щоб відвела до сімейного лікаря або психотерапевта. Вам призначать ліки і Ви впораєтесь із депресією. А от після 11-го класу сміло відправляйтесь знов. Ви станете доросліша, вже знаєте, як там. Маєте знати, що не всі дорослі можуть прижитися на чужині. Те, що з Вами сталося не про те, що Ви якась нездала. Це про те, що сталось все трішки рано для Вас.

Питання до психолога

Жінка покликана зберегти те, що чоловіка робить людиною.

Алекс