Почуття вини

  

Вперше ми засвоюємо його через материнське сприйняття власного тіла під час вагітності (Дінора Пайнз). Несвідомо мати вважає дитину «винною» за змінність свого тіла і життя. Цей «первородний гріх» ми приносимо з собою у світ, де почуття вини може стати мірилом вчинків і виборів, тобто, совістю або власним катом.

Згадайте, в чому ви себе звинувачуєте за останній тиждень… місяць… рік? Перелічіть ці обставини. А тепер дайте собі відповідь на запитання: хто вас в цьому звинуватив? Найчастіше - ви самі.

Стається подібне через бажання уникнути стосунку, «втекти» від життя. Почуття вини ізолює. Це надійний механізм психологічного захисту, який вберігає від непереносимого страху.

Подивіться на власну провину з точки зору страху. Чого боїться мати, коли кричить на дитину «що ти робиш?!». Який страх змушує нас вигукувати «ти винна/винен!»? А чого боїмося, говорячи, «якби ж знати, то…»?

Почуття вини надзвичайно важке. Його хочеться позбутися, розділити з кимось, віддати іншому.

В релігії присутня сповідь і покаяння. Це один із способів знайти спокій, вимоливши прощення. Так, саме вимоливши. Його неможливо купити, отримати. Воно приходить через усвідомлення зробленого і прийняття цього досвіду вами самими.

Здатність визнавати хибний вибір, помилкове рішення ведуть до власного прощення. Це важливий момент, враховуючи, що в більшості випадків ми самі себе звинувачуємо в чому-небудь.

 Прийняти власну «тінь» (К.Юнг), визнати її вплив на реальність – значило б взяти на себе відповідальність за своє життя. Погодитися з тим, що своєю недосконалістю я приношу в цей світ негатив, означає позбутися вини, простити себе.

Світло і тінь  створюють картину нашого світу і внутрішнього життя.

Запис на консультації: в робочі дні з 10.00 - 18.00 за номером на головній