Особливості сімейних стосунків алкоголіків

Сьогодні маю намір поділитися власними роздумами про особливості родини алкоголіків, а точніше, особливості стосунків між батьками та дітьми в таких родинах.

Чи не третина звернень, з якими мені доводиться працювати – це батьківсько-дитячі стосунки, ускладнені алкоголізмом когось із батьків. Часто від вже дорослих дітей алкоголіків я чую, що мама чи батько вирішили для себе «нести свій хрест» і все життя рятувати алкоголіка-партнера, бути йому опорою, чи точніше, емоційною «милицею», підпоркою. Аргумент просто вражає – бо куди ж він/вона піде, або так пропаде без мене, або все переноситься в площину – так хоче Господь…

Такі пари переживають постійні напади насилля, в стосунках агресивність і хамство стають нормою спілкування. Партнер, який не зловживає алкоголем обурюється тим, що замість подяки за турботу отримує скандали, образи, навіть стусани. А що ви хотіли? Хіба милицю люблять? Вона ж постійно нагадує про каліцтво. В даному разі – емоційне. Такими емоційними каліками поступово стають і діти алкоголіків.

Їхня доля не завидна. Щоб вижити, доводиться весь час контролювати ситуацію. Вміти миттєво зчитувати невербальні сигнали про небезпеку і вчасно сховатись у шафу. Неможливо емоційно бути приєднаним до батьків, бо доведеться важко страждати через їхню відстороненість від дитини в моменти скандалів «по п’яні».

Дитина ніколи не є достатньо доброю для батьків. Вони її весь час критикують. В майбутньому це стає причиною надмірної вимогливості до себе і до свого партнера (у випадку, коли така доросла дитина не є сама залежною).

Співпереживання також дається важко таким родинам. Залежний – п’є, узалежнений – рятує його або лікує, а дитячі потреби, найперше, емоційні залишаються поза увагою. Мама або свариться з п’яним батьком, або приймає «ліки від серця», або б’ється в істериці від безпорадності.

Така родина формує табу на тему алкоголізму. І тому кожний, хто виносить її за межі сім’ї автоматично стає  “зрадником”, кажуть, що «виносить сміття з хати на люди». Отже, говорити про власні почуття і переживання заборонено. Емоційна сфера блокується.

Брехня стає також нормою життя. Адже всім навколо доводиться брехати про синці на руках і обличчі, приховувати пияцтво, створювати ілюзію нормальної родини.

Діти вимушені рано дорослішати і бути собі мамою-татом. А інколи ставати такими й своїм батькам. Викликати швидку мамі чи бабці, захищати себе, самостійно поратися в господарстві, інколи, з малих років підробляти на кишенькові потреби.

Відчуття самотності, відстороненості від світу і життя, непотрібності стає емоційним фоном спів залежних. Діти завжди є самотніми і емоційно покинутими в таких родинах. Батькам до них нема діла. А як і є, то суто формальне. Тож, самовідчуття себе як «інакшого», «не такого» зберігається і в стосунках за межами батьківської сім’ї.

Інша проблема – гіпер відповідальність за все і всіх. Оскільки рано доводилось дбати про свій світ та підтримувати батьків – мають спотворене уявлення про власну відповідальність. Саме у варіанті «я є причиною всіх нещасть і всього, що стається з іншими». Таке хибне уявлення про власну значимість в житті інших створює передумови для постійного страждання. Завжди знайдеться, через що помучити себе.

Дорослі, які є спів залежними, завжди кажуть, що зберігають родину заради дітей. Так от: дітям потрібен взірець норми – стосункової, емоційної, поведінкової. Задайтесь, будь ласка, питанням, а з яким уявленням про родину, почуття і стосунки в ній піде в доросле життя ваша дитина? Чи такий досвід ми мріяли їй передати?

Залежності різного роду є чумою нашого часу. Та якщо ми перестанемо бути толерантними до залежних у власних родинах, см’ї наших дітей мають шанси бути здоровими.

Запис на консультацію та онлайн-консультацію: 066 412 63 19