Між Війною і Любов’ю

Ми із народження наділені енергіями Любові та Руйнації. Несвідомо обираємо одну з них і скеровуємо на себе, на інших, на світ довкола… Ми можемо її всю спрямувати на щось одне, наприклад, на іншу людину. Тоді виникне любов-залежність… Інша людина стане сенсом життя. Спрямувавши її всю на ідею захисту рідної землі від ворога, ми отримаємо патріотичного захисника-воїна…

Цю вільну енергію добре б навчитися перерозподіляти в залежності від потреби. Та, в будь-якому разі, всю її не вартує спрямовувати в одну точку. Інакше втрачається щось інше, не менш важливе в житті.

Якщо керуватись енергією руйнації і смерті – Танатоса, тоді ми готові зруйнувати свій світ, себе, інших… Війна передбачає руйнацію. Та воїн-захисник може тільки з любові до батьківської землі йти на передову. Тільки любов до родини додає сил вижити і бути, а плече товариша поряд інколи рятує від смерті.

Переживання воїна сповнені любові до близьких і рідних, які вдома – як їм там, як вони переживатимуть можливу смерть чи каліцтво на війні?.. Тому дистанціюватись від цих почуттів є важливим елементом адаптації воїна до військового життя… «Від’єднатись» емоційно вдома і «приєднатись» там, до своїх однополчан – та складна задача, яку доводиться вирішити вояку.

Будь-яка жінка на війні і будь-який чоловік на війні відчувають себе одним цілим, близькими людьми, а отже, стосунки неминучі… Любов може спалахнути в ситуації небезпеки, коли завтра може і не настати… Емоційне від’єднання від родини в тилу і поєднання з побратимами та посестрами створює емоційні підстави для життя і виживання на війні. Справжні драми розгортаються потім, коли війна закінчується і потрібно повертатись.

Там я знаю, що люблю свою дружину, наречену. Та в серці - не відчуваю. Як мантру повторюю слова «Я тебе люблю!» Вони звучать нагадуванням собі про почуття, яких, наче, немає в душі й гарантують впевненість – «мій світ мирного життя на місці», «мені є куди повернутись після війни», «мене чекають»…

Може так статись, що емоційно поєднатись з минулим вже неможливо… Тоді знов туди, на війну, в небезпеку з її любов’ю…

Любов покликана створювати, надихати, підтримувати і рятувати. На війні вона врятує, нажаль, не всіх. Чи то, навпаки, не кожна Любов врятується і виживе на війні…

Попри все, почуття Любові має властивість все одно бути. Втратити його назавжди неможливо. Як фенікс, Любов відродиться з попелища втрат і страждання. Між Війною і Любов’ю ми завжди можемо обрати Любов…