Дідо-Всевідо як прообраз духовного вчителя

 

До роздумів про вчителя як наставника, як провідника в путі особистісного розвитку наштовхнула закарпатська народна казка про Діда-Всевіда… У своїх міркуваннях я спробувала провести аналогію між навчанням, учінням та психотерапією – процесом, який вчить по інакшому бачити себе і життя. Отже, маємо відправитися на сторінки казки.

Сюжет казки «Дідо-Всевідо та корчмарь» доволі простий – мандри двох чоловіків у пошуках власних сенсів – багатства і мудрості.  Ідея оповіді, яку легко побачити – хитрістю мудрість не здобудеш – лежить на поверхні з поміж тих глибинних змістів, котрі вказують шлях до справжньої мудрості -втаємниченості в секрети життя.

Мандруючи світом, два випадкових подорожніх, а згодом, друзі по нещастю, зцілюють тих, кому ніхто не може допомогти. І роблять це в найкращих традиціях психотерапії – «перемиваючи кісточки».  Епізод, де царівну рубають на кавалки і перемивають їх, далі складають докупи й вдихають в них нове життя – вражає, з одного боку, жорстокістю, а з іншого, саме так метафорично можна представити процес зцілення в психотерапії. Перебравши власну життєву історію буквально по шматочках, поскладавши її по новому до купи, можливо вдихнути в своє буття нові сенси, побачити нові цілі, відчувати давно забуті почуття і, головне, припинити страждання.

Та виявляється, вміти зцілювати, тобто бути наставником, учителем в широкому розумінні – може не кожен. В казці пропонується образ мандрівника, бідняка, лікаря Діда-Всевіда. Такий от прообраз відомого з античності «пораненого» цілителя Асклепіуса. Дідо сам є вразливий через бідність, яка символізує його власні емоційні дефіцити. І вирішує він свою емоційну нестачу не за рахунок пацієнтів, яких зцілює, ресурси відшукує в самому собі. В казці він не бере за лікування нічого. Ось такий безсріберник, самодостатній в своєму способі життя. Відомо, хороший психотерапевт також не сміє вирішувати свої емоційні проблеми в терапії Іншого. Отже, добрий вчитель і психотерапевт, лікар дуже схожі в такій потребі через те, що вони є представниками допомагаючих професій.

А що ж учень, який намагається збагнути науку свого наставника? В даному разі – неуспішний. Всевідо визнає в кінці казки власне безсилля. Неможливо навчити того, для кого допомога іншим не є моральною цінністю. Тобто, є люди, які обирають у житті не духовні скарби, як от мудрість, а матеріальні. Такі зцілити не можуть нікого – ні себе, ні інших.

Шлях до духовного розвитку проходить через душу. Символом душі завжди була жінка. В казці жінок рубають на кавалки, перемивають шматочки тіла, складають… Отже, тільки контакт з власною душею, її очищення дає необхідне знання для зцілення інших. Бути добрим і роздавати матеріальне багатство – просто. Не просто «перемити власні кісточки», зцілити себе і стати мудрим – піднятися на вищий щабель в духовному розвитку.

Глибина казки мене вразила своїми латентними змістами. Образ учителя, наставника і цілителя тут переплітається в одному. Та який би добрий вчитель не був, результат його роботи залежить від самого учня – його придатності до навчання…