«Безсвідоме використання жінкою власного тіла»

В діаді «мати-дитина» перше тілесне враження і поняття про матір дитина отримує через контакт «шкіра до шкіри»: викладання дитини на живіт матері після народження дитини, смоктання грудей, обійми, поцілунки, холдінг. Шкіра матері при цьому виражає її ж емоційний стан по відношенню до дитини і материнства (може бути різною: теплою, холодною; м’якою, жорсткою; липкою, сухою; мати приємний запах, чи навпаки); формується поняття «доброї» і «поганої» материнської груді (перший інтроект образу матері);формуються відчуття першої фізіологічної границі, які вберігають психіку дитини від деперсоналізації.

В довербальному періоді, коли формується психічний компонент мати вирішує важливе завдання - бути контентувати переживання немовляти, психічно опрацьовувати їх і повертати дитині у вигляді емоційних реакцій. І якщо такі реакції є адекватними, мати витримує власну «бридку» дитину і її переживання – в психічному дитини утворюються інтроекти материнського образу «хорошої» і «поганої» матері, так необхідних в подальшому для процесів сепарації і індивідуації в майбутньому. Отже, різний внутрішній образ матері складається з фізичного контакту «шкіра до шкіри» і емоційної взаємодії (бондінгу).

Мати може добре доглядати за дитиною, але бути емоційно інфантильною, дитина відчуває материнське приховане розчарування в ній. Не знаходять емоційного відгуку і страждання дитини, тож немає іншого способу отримати материнську опіку і увагу як хворіти, зокрема, шкірними захворюваннями – шкіра може плакати (мокнучі язви), відображати емоційну сухість матері - бути сухою, тріскатись. Видужати – значить позбутись материнської турботи про себе як про хвору дитину.

Не приймаюча,  мати доглядає за дитиною добре і погано водночас і це все більше заплутує дитину в істинному ставленні до неї матері.

Врешті дитина втрачає надію на можливість висловити власну розгубленість і агресію матері і змушена змиритись з образом гидкої, бридкої дитини. Тож, агресія соматизується (часто шкірними реакціями), а сама людина заховає власну бридкість за елегантністю і вишуканістю.

В стосунках вона швидко створює ситуацію заплутаності, щоб партнер чи терапевт розгубились. Це єдиний спосіб їх збудувати. Він є амбівалентним: абсолютно нестерпним, проте знайомим: відомо, як себе там почувати (Когут про недостатність інтерналізованих структур)

Психічний механізм витіснення спрацьовує так, що дитина не пам’ятатиме етапу становлення подібних стосунків, інтроекти не утворюються, тобто процес «увнутрішнення» образу матері не відбувається.

В нормі доросла людина здатна сама собі бути мамою, татом, тобто вміє розпізнати власні потреби, почуття і знає, як їх задовільнити і виразити. В іншому разі ранні материнсько-дитячі стосунки програватиме в стосунку з партнером, терапевтом, власною дитиною (котра має стати  емоційною «мамою» власній матері: «Чому вона весь час кричить, вередує, не спить (авт.- дитині 5 міс.), хіба вона не розуміє, що я втомилась і вже не маю сили ». Всі вони є тим моральним «костилем», який урівноважує психічну систему і зникнення такового викликає паніку, страх. Відбувається, так званий «аддиктивний перенос» - інша людина стає «Власним Я».

За матеріалами монографії Дінори Паінз