«Батьки і діти»: майданна історія.

Коли в кінці жовтня нашою областю прокотилася хвиля шкільних бунтів, я писала про те, що підліткове середовище є «лакмусовим папірцем» стану суспільства. Не минуло, як то кажуть, і пів року, як на майдани України вийшли сотні тисяч громадян.

Якщо поглянути на становище в суспільстві з точки зору психодинамічних концепцій великих груп, побачимо, що сьогодні маємо ситуацію, коли влада «не чує» вимог громади, ігнорує їх, намагається «жити», ніби на майданах країни не стоять тисячі людей. Тож, народу сподіватись на діалог з владною верхівкою поки що не доводиться.

Коли «батьки народу» не чують  та ігнорують своїх «дітей», ті починають поведінковими демонстраціями, емоційними реакціями, протестами заявляти про своє існування, щоб увагу «батьків» таки отримати.

«Батьки» від безпорадності та невміння спілкуватися з «дітьми» вирішили ,так би мовити, привести їх до порядку. Тож, виходить, влада просто не знає, що робити з отим народом. А що ж «діти»? Вони вимагають, щоб їх нарешті почули. Ігнорувати або карати вже не вийде.

Владна верхівка надто відірвана від реальності і зовсім її не знає. Тож, як можна порозумітись із тими, про чиє життя відомо тільки з новин чи кіно?

Коментувати економічну чи ще іншу політику уряду залишаю відповідним фахівцям. А от психологічна особливість сьогоднішніх подій в тому, що «батьки» не помітили, як виросли їх «діти» і командний тон та репресії вже не є придатними для вирішення проблем в нашому спільному домі. Тож, українська нація подорослішала. Якщо послухати звертання влади до майдану, почуємо переважно вимоги припинити бешкетувати, прийти до тями та йти працювати.

Якщо до цього додамо, що в країні за останні роки в геометричній прогресії зростало безробіття, тобто, люди нічим не зайняті (на біржі праці стоять далеко не всі!), неймовірна кількість пепешників (сам собі хазяїн), масове заробітчанство – от і маємо ситуацію, коли є кому постояти на майданах.

Батькам завжди хочеться «спихнути» провину за ситуацію в сім’ї на третю сторону або ж на дітей. Та все може стати на свої місця тільки тоді, коли батьки згодні працювати над собою, змінюватися, мудрішати…

По тому, як поводилися наші місцеві «татусі» і «матусі» під час шкільного бунту, можемо спрогнозувати поведінку «батьків» київських. Наші почали чубитись і звинувачувати одні одних, далі знайшлася третя сторона, далі настала черга самих дітей. Врешті, дитячий протест був проігнорований. Тож, настала черга бунтувати студентство, ну а за ними не забарилось і старше покоління. Отак створюються Майдани.

Вічна тема батьків та дітей сьогодні знов актуальна. Та шлях до подолання протистояння в можливості і бажанні «батьків» чути своїх «дітей», тоді їм не доведеться вдаватись до крайнощів.

 

Запис на консультацію: в робочі дні з 10.00 год. - 18.00 год. за тел. на головній