«Баранчик в пляшці»: Або життя серед людей та не з ними…

Дуже часто образ «баранчика в пляшці» допомагає мені на консультаціях побачити індивідуально забарвлену історію життя, почути історію емоційних дефіцитів і потреб. В ній, як правило, навколо завжди є близькі люди, діти, кохані, колеги… Та на внутрішнє відчуття самотності, порожнечі в душі, непотрібності, покинутості це ніяким чином не впливає.

Життя може вирувати навколо, але така особистість є серед людей і не є з ними. Будь-яка відмова в стосунках сприймається як зрада чи особиста образа. Настрій мінливий, наче весняна погода – депресивний змінюється тривогою, страхом, відчуттям пустоти. Поміж них час від часу  теплим промінцем засвітиться радість чи любов. А далі – все повторюється…

Психотерапія триває і триває, а суттєвих зрушень немає… Антидепресанти тільки на нетривалий час дають полегшення… Межовий розлад особистості стає катом для його власника.

Ніщо не радує насправді, ніщо не втішає, ніхто не дасть достатньо любові і турботи… Емоційна безодня, «чорна діра» в душі поглинає безслідно всі ресурси…

Кажуть, що внутрішній світ людини – мікрокосм. Тоді мусимо задатися питанням про те, як виникають емоційні «чорні діри».

Початок життя, вагітність. Тривожність матері, її відсторонення від тілесних процесів, які з нею відбуваються дитиною «зчитуються», як норма, бо інакшого відчуття на клітинному і тілесному рівні дитина не знає. Важкі пологи, фізична травма в пологах у дитини, розвиток патології в післяпологовому періоді… Приводів для тривоги у матері достатньо. А якщо роділля ще й не отримує достатньо підтримки близьких та позбавлена їх турботи і любові, вона може виявитись не здатною дати достатньо турботи і любові дитині… У дитини поступово формується амбівалентне сприйняття матері – непереборне бажання материнської присутності і неможливість витримувати її в ті моменти, коли вона присутня і дає свою любов. Всі ці відчуття, звісно, фіксуються в тілі дитини перших тижнів життя. Тривожна мати не вміє відчувати, розрізняти і вчасно задовольняти потреби новонародженої, грудної дитини. Вона плутає їх, робить часто не те і не тоді, коли виникає потреба… Це все стане наступною цеглиною в тій стіні, яка згодом називатиметься самотністю, покинутістю…

У вербальний період дитина чується винною у всьому, що відбувається в стосунках батьків. Всі зусилля тепер спрямовані на те, щоб цей стосунок був безпечним (в широкому розумінні безпеки). Істерики дитини, щоб п’яний тато не примушував до сексу мамудосягають мети. Або тихе скиглення під ковдрою чи «завмирання», коли дорослі чинять одне одному «розбір польотів» в сусідній кімнаті (в кращому випадку). Врешті, у дитини вичерпуються сили і ресурси. Руки опускаються, виникає порожнеча, відчуття непотрібності…

Ігри разом з батьками, їхнє визнання успіхів доньки чи сина стають нездійсненною мрією… Підлітковий вік пропонує свої комплекси «гидкого каченяти». Про стосунки з протилежною статтю поговорити нема з ким – батькам, як завжди, не до цього. Надто зайняті власними персонами і сварками… Тривога стає постійним супутником. Вона виснажує  – іспити, нове знайомство. Власні досягнення не помічаються. Відчуття безпеки може бути нетривким тільки в присутності поряд коханої людини або своєї дитини. Чоловік або дитина мають стати тими, хто вічно будуть приречені наповнювати прірву, яка утворилася. При цьому, як і в материнсько-дитячому стосунку буде домінувати конфлікт – бажання близькості емоційної, тілесної і, в той же час, неможливість витримати довгий час близьку людину в контакті. Тоді – сварка, претензії, ображений вигляд, маніпуляція… самотність і покинутість…

Життя триватиме. В ньому все буде змінюватись – сезони, роки, люди навколо… незмінним залишиться відчуття порожнечі, самотності, депресивний настрій і тривога…

Змінити таку свою природу не бачиться можливим. Себе доведеться приймати і вчитись жити в тих емоційних тонах і напівтонах, які фарбують внутрішній світ в сірі барви. Доведеться навчитися жити «баранчиком в пляшці» - серед людей, але не з людьми…

Запис на консультацію та онлайн консультацію: 066 412 63 19