«Автономія – залежність» в контексті стосунків

Створити свій власний світ, пізнавати його та себе, бути успішним і гідним – все це про «автономію». Мати близьку людину поряд, яка по першому поклику відгукнеться на потребу, любитиме, дасть відчуття впевненості та безпеки – це про «залежність». Ми мріємо отримати одне й інше у своєму житті. Однак, мало хто створює таку реальність у власному внутрішньому світі, де ви самі є тією «доброю мамою», яка регулює процеси «автономії – залежності».

Теорію прив’язаності Боулбі, розвинуту Біоном та Брішем, застосовують для розуміння стилю материнсько-дитячих стосунків. За життя ми рухаємось в континуумі від залежності (симбіозу, злиття) – до автономії (незалежності, самостійності) - і навпаки.

Дитина поступово вчиться відчувати власну автономію. Спочатку – на рівні тіла, далі – на рівні інтересу до пізнання світу - аж до самостійності чи незалежності від об’єкту прив’язаності. І якщо мати є достатньо доброю, вона відчуватиме дитячу потребу, наприклад, відбігти і погратися (імпульс автономії) та повернутись до мами і побачити, що вона, а отже, світ на місці (імпульс залежності). Коли мама, що уособлює світ та «автономію-залежність», відгукується вчасно на потреби дитини, стає можливою подальша сепарація (відділення), аж до самостійності й незалежності.

Цей процес схожий на гумову стрічку, яка стягується-розтягується, аж поки не розтягнеться або обірветься зовсім…

Життя, позбавлене залежності, залежностей різних видів можливе за умови достатньо добре сформованого феномену прив’язаності  оптимального типу, коли почергово актуалізується потяг до автономії з бажанням залежності. Важливо, щоб процес був природній. Пригадуєте, як маленькі діти відбігають від мами з метою пізнання світу та як тільки в їх полі виникає стресор – біжать до мами, де відчувають безпеку та енергетично підпитуються… Далі знов актуалізується потреба в пізнанні, а отже, в автономії, і все повторюється.

Залежність формується, коли не було можливим отримати досвід «автономії –залежності» в материнсько-дитячих стосунках. Тоді й пізнавальна активність низька (страх автономії), а отже, про успішність можна забути. Страх втратити об’єкт прив’язаності змушує шукати шляхів уникання психотравмуючої ситуації, а отже, контакту з таким об’єктом аж до ігнорування. Ще один варіант – утримувати цей об’єкт поряд будь-якою ціною: від істерики – до хворобливості… «Доброю мамою» можуть стати алкоголь, цигарки, наркотики. Саме до них «втікають» люди, злі на власне життя, спраглі любові до себе зі страхом власної самотності… «Добра мама» приносить задоволення, яке на перших порах дають психоактивні речовини.

Формула залежності: злість, голод, самотність. Автономія передбачає задоволення від пізнання, емоційну «ситість» від власної діяльності, самотність – є полем для «відчувати, міркувати, бути».

Подібні процеси відбуваються і на рівні народів, націй. Від того, чи у народу сформована здатність «відчувати, міркувати, бути», залежить, чи буде такий народ автономним і незалежним. Аналізуючи реалії з точки зору емоційного забарвлення та заявлених потреб, можемо говорити про сосунки з нашими  «братніми» сусідами як такі, які сповнені злості, «голоду», тобто, хронічної недостатності. Що б не робили українці, цього все одно замало для досить добрих стосунків. Неможливість витримувати власну державність, спонукає «братів» зазіхати на чужу незалежність і цілісність…

Виявляється, для стосунків з собою, міжособистісних, соціальних, міждержавних вісь «автономії – залежності» є континуумом розвитку добрих, партнерських відносин, коли кожний знає межі власного світу – незалежного, вільного, безпечного.

Записатись на консультацію: 066 412 63 19